Учнівська світлиця

Мама

Мама лагідна, красива
Нам своє тепло дає.
Тепле слово так потрібно
Їй сказати будь-коли.
І тоді вона всміхнеться
Й скаже доньці: «Молодець.»
І всміхатися довкола
Стане навіть вітерець.

Дубіна Анна, 2014 рік.

 

Троє Ведмежат

Жили собі троє Ведмежат. І були ті Ведмежата великі приятелі. Якось одного разу захотілося їм рибки. Пішли вони до річки, та й стали, кому ж з них рибку ловити.

  • Я не буду, - кричить одне Ведмежа.
  • І мені не дуже хочеться, - відповідає друге Ведмежа.
  • Ну що ж, - каже третє Ведмежатко, - прийдеться мені в водичку лізти.

Пірнуло воно і спіймало гарну рибину. А Ведмежата тим часом гралися, перекидалися.

  • Ей, бублички ( так лагідно називав Ведмедик своїх друзів, бо вони були товстенькими), А дивіться-но яку рибку я спіймав. Поприбігали Ведмежата та й стали ласувати смачною рибинкою. Бо Ведмедик був не жадібним і дуже любив своїх друзів.

Коростієнко Вікторія, 2014 рік.

 

Казка про Вітер

Жила собі родина Вітрів: тато – Вітрюган, мама – Вітер та їхні діти: синочок та донечка вітерці. І були ті синок та донька великими друзями. Нікуди один без одного не ходили. Братик -  ліс пташок ганяти – і сестричка за ним і собі  пташині гнізда заглядає. То пір’їнку викине з гніздечка, то поколише маленьких пташенят. Сестричка біжить в поле квітами гратися, а братик також тут як тут. То пелюстки  маку пообривав, то загрався білими «віями» ромашки. Але найбільше полюбляли Вітерці – пустунці гратися з дітками. То пилом оченята затрусять, а то шапочку скинуть. Але діти все одно любили вітерці і чекали від них нових пригод.

Яковлєва Валерія, 2014 рік.

 Пішов сніжок

Одного разу трапилася така пригода.
На білій пухнастій хмаринці сиділа сніжинка. А поруч пролітав сніжок. Це були родичі нашої сніжинки.

  • Може ти полетиш з нами? – запитали інші сніжинки.
  • Із задоволенням! Може ви полетите зі мною, поглянемо, як діти без нас граються. Ляжемо на землю пухнастим сніжком. Хай вже діти ліплять снігову бабу.

І вона полетіла.

Амбросімова Єлизавета, 2014 рік.

 

Як заблукала сніжинка

Одного разу трапилася така пригода.
На білій пухнастій хмаринці сиділа сніжинка. А потім вона полетіла на землю. Сніжинка побачила, яка земля гарна! Побігавши по полях, сніжинка потрапила до лісу. Там вона заблукала. Та раптом побачила будиночок. Сніжинка підбігла до будинок і постукала. А в хатинці жив вітер. Маленька сніжиночка розповіла вітрові про свої пригоди і попросила вітер, щоб той допоміг їй добратися додому. Вітер дмухнув, рукавом махнув, і сніжинка знову опинилася на білій пухнастій хмаринці.
Так закінчилася подорож маленької сніжинки.

Яковлєва Валерія, 2014 рік.

 

Веселі сніжинки

Одного разу трапилася така пригода.
На білій пухнастій хмаринці сиділа сніжинка. Вона побачила ще одну сніжинку. Це була її подруга.

  • Давай політаємо, - запропонувала сніжинка.
  • А куди ми полетимо? – запитала подруга.
  • Давай полетимо до діток.
  • Ну що ж, давай!

І вони полетіли. Спочатку вони літали над полями, лісами. А потім завітали до діток. Сніжинки літали над дітками, сідали їм на голови.
Граючись з дітьми, сніжинки були щасливими!

Дубіна Анна, 2014 рік.

 

Пухнасті сніжинки

Одного разу трапилася така пригода.
На білій пухнастій хмаринці сиділа сніжинка. Вона захотіла до лісу. Летить, летить сніжинка і побачила зайчика.

  • Ти не знаєш де тут ліс? – запитала сніжинка.
  • Знаю, - відповів зайчик, - лети за високу гору, там і побачиш ліс.

Сніжинка полетіла. Знайшла ліс. Там було дуже багато тварин.
Всі були раді!

Озерний Едуард, 2014 рік.

 

Пригоди сніжинок

Одного разу трапилася така пригода.
На білій пухнастій хмаринці сиділа сніжинка, а коло неї сиділи її маленькі дітки. От мама пішла до подружки, а діткам наказала сидіти тихенько. А дітки тим часом полетіли до лісу, та й там заблукали. Прийшла мама додому, а діток немає. Мама полетіла до лісу. Знайшла там своїх діток. Із тих пір діти завжди слухали свою маму.

Коростієнко Вікторія, 2014 рік.

 

Берізка і тварини

Жила собі в лісі Берізка. Стояла вона самотньо між кремезних дубів. Коли це пробігав поруч Зайчик. Зупинила його Берізка та й питає:

  • Зайчику, а в тебе дітки є?
  • Так, - відповідає Зайчик, - в мене 7 хлопчиків та 6 дівчаток.
  • Який ти щасливий! – сказала Берізка. – А я завжди стою одна. І ніколи в мене не буде маленьких діточок - берізочок.

Так сказала Берізка і по її стовбурці потекли краплинки березового соку. То були сльози Берези. Пожалів Зайчик Берізку. Привів він сою сім’ю до Берізки, побудував коло неї хату і стало Берізці не так одиноко.

Середа Анна, 2014 рік.

 

Берізка

Жила – була Берізка. Сумно їй було взимку. Адже пташки полетіли в теплі краї, листочки поопадали. Та ось надійшла весна. І Берізка зразу повеселішала. На ній з’явилися гарні сережки, зазеленіли тендітні листочки, поселилися в гніздечку пташки.

  • Яка я рада! – сказала Берізка. – Хай же швидше буде літо! Буде ще веселіше навколо мене! Ура! Ура! Ура!

Амбросімова Єлизавета, 2014 рік.

 

Про що розповіла Берізка

Мені розповіла Берізка, чому вона радіє. Тому що до неї прилетів Комарик, а потім поруч пролетіла Бджілка, Метелик та Джмелик. Кожен з них розповів Берізці свою історію. Берізка радіє, коли бачить, як діти ідуть до школи, як проводять свій час, граючись коло неї. Вона проводжає їх додому, махаючи своїми листочками. Радіє з того, що дітки не забувають про неї, не збирають сік з її гілочок, а навпаки доглядають за нею.

Коростієнко Вікторія, 2014 рік.

 

Казка про Берізку

Коло синього моря у зеленому лісі стояла собі берізка. Вона була дуже гарною. Її гілочки обвівав теплий вітерець, а сонечко пестило своїми промінчиками. Одного разу біля Берізки проходили діти, вони збирали квіти. Але не могли пройти повз такої красивої Берези. Діти запитали:

  • Чому ти, Берізко, така красива?

На що Берізка відповіла:

  • Я щоранку чую спів пташок, чую, як плещуть хвилі у морі, як тепло обвіває мене вітерець. Ну як можна не радіти такій красі. А повітря тут чисте упродовж дня. Мені радісно. Тому я й така красива.

Діти стояли, мов зачаровані і не могли намилуватися, як Берізка шепотіла. Ій подобалося, що вона виросла в такому гарному місці.

Коростієнко Вікторія,  2014 рік.

 

Про що розповіла Берізка

Мені розповіла Берізка, що їй дуже весело, бо в неї багато нових сережок, прилітають багато різних пташок. Пташки співають веселих пісень. В мене багато подружок, тому не має часу сумувати.

Вехтєва Олександра, 2014 рік.

Про що розповіла Берізка

Одного разу, коли я йшла до школи, мене зупинила Берізка і прошепотіла:

  • Зі мною подружки не дружать.
  • А чому? – запитала я.
  • Бо в мене з’явилися нові гарні сережки. А мої подруги Березки почали мені заздрити. Якби я могла, я б поділилася б з ними сережками. Та я не можу.
  • Не плач, Берізка, - заспокоювала я. – Хочеш, я буду з тобою дружити?
  • Так! – відповіла Берізка.

Почув нашу розмову дзвінкоголосий Соловейко. Та й собі полетів до Берізки й запитав:

  • Хочеш, і я буду з тобою дружити та співати для тебе пісні.
  • Звичайно, - відповіла Берізка.

З тих пір Берізка більше не сумує, бо веселий Соловейко не заздрить її гарним сережкам та молоденьким листочкам. Адже заздрість – погана риса, яка може зруйнувати дружбу.

Яковлєва Валерія, 2014 рік.

 

 

Мишка, Кіт та Собака

Жив був Кіт.
Одного разу вийшов він на полювання за Мишкою. Вгледів він свою здобич, та й давай за нею ганятися. Побачив це Собака. Та як загавкає. Кіт злякався і втік. А Мишка спокійно сховалася в своїй нірці.
Все було впорядку!!!

Озерний Едуард, 2014 рік.

 

 

Кролик, Вовк та Ведмедик

Жив собі один господар. І було в нього одне Кроленятко.
Одного разу приїхала до нього племінниця. Побачила вона Кроленятко в клітці, та й захотіла його погладити. Відкрила клітку, погралася з Кроленятком, посадила його назад у клітку, та й пішла. А клітку зачинити забула. Кроленятко не довго думало та й втекло. Пострибало воно до лісу. Скаче воно, скаче, а назустріч йому Вовк. Вовк хотів з’їсти Кроленятко. А воно як запищить: «А-а-а-а-а! Допоможіть!». Почув це Ведмідь. Та як вискочить із-за кущів. Вовк злякався та й втік. А Кроленятко поселилося в лісі і стало дружити з Ведмедиком.
Воно приходило до Ведмедика в гості кожен день.

Середа Анна, 2014 рік.

 

 

Ослик, Вовчик і Слоник

Жив собі Ослик Боба.
От одного разу пішов він по ягоди, але він не знав, що в лісі є ягоди отруйні і не отруйні. Йде, йде, а назустріч йому Вовк. Вовк і каже:

  • О, я тебе з’їм.

Ослик злякався і почав тікати. Біг він, біг та прибіг до хатинки де жив Слоник Кузя. Кузя швидко впустив Бобу в хатинку і зачинив двері перед носом Вовка. Як Вовк не крутився, не вертівся, але не міг потрапити в будиночок. Постояв він, постояв, та й пішов. А Слоник Кузя провів свого нового друга і допоміг йому назбирати їстівних ягідок. Адже Кузя добре знав, які ягоди в лісі їстівні, а які – отруйні.
Боба подякував і запросив Слоника до себе в гості. З тих пір Ослик Боба і Слоник Кузя – великі приятелі.

Коростієнко Вікторія, 2014 рік.

 

 

Весела казочка

За горами, за лісами, біля самого моря жила – була Мишка.
Одного разу Мишка сиділа на березі. Довго дивилася на море і їй було дуже сумно. Вирішила вона погукати Кита. Приплив Кит та й каже:

  • Мишко, тобі сумно, то сідай на мене, попливемо, я покажу тобі море.

Мишці було страшнувато, але цікавість перемогла. Сіла вона на Кита та й попливли. Мишка побачила таку красу, що й не хотіла вже додому повертатися. Але Кит сказав Мишці, що їй в морі не можна залишатися надовго, та й відвіз Мишку назад до берега. Але тільки Мишка зійшла на землю, як її чекали нові пригоди. Звідки не візьмись вискочила Лисичка та й давай ганятися за Мишкою. Мишка тікає та пищить. Почули цей писк маленькі цуценята, які гралися поруч та й вирішили допомогти Мишці. По одному б вони не здолали Лисичку. Бо самі ще були маленькі. А от разом. Побігли вони шестеро: Міша, Тоша, Малюк, Паша, Даша і Маша ( так звали собачок) на писк Мишеняти. Та всі гуртом як накинуться на Лисицю. Давай її кусати. Хто за лапу, хто за хвоста. Злякалася Лисичка такої кількості Собак, та й втекла до лісу. А Мишка подякувала своїм рятівникам і задоволена своїми пригодами повернулася додому.

Амбросімова Єлизавета, 2014 рік.

 

 

Як Баран з Їжачком потоваришували

Жив собі Баран. Одного разу вирішив Баран піти на прогулянку. Іде собі, іде, та раптом з-за кущів вискочив Вовк та й каже:

  • Баране, баране, я тебе з’їм.
  • Не їж мене Вовче, а краще сам тікай. Бо є у мене приятель. Я як погукаю його, то буде тобі погано.

Почув це Вовк та тільки розсміявся. А Баран тим часом став гукати свого приятеля Їжачка. Почув крик Баранчика Їжачок. Прибіг та як штрикне Вовка своїми колючками. Вовк злякався та й втік. З тих пір Їжак та Баран ще більшими друзями стали.
От і казочці кінець, а хто слухав – молодець!

Озерний Едуард, 2014 рік.

 

 

Лев і Мишка

Жила була Мишка в лісі.
Одного разу вилізла вона з нірки та й пішла погуляти. А в цей час до лісу забрів кіт Сірко. Побачив він Мишку та й дуже йому захотілося її з’їсти. Погнався він за Мишкою. А Мишка втекла та й забігла в нірку. А Кіт застромив лапу в нірку та й давай нею там водити, шукаючи Мишку. Мишка злякалася та й давай пищати. Почув це Лев, який спочивав неподалік в кущах. Вийшов він та як загарчить. Кіт злякався та й втік.
Мишка вилізла, подякувала Левові і з того часу Мишка завжди з Левом ходила. Адже з таким другом ніхто не страшний.

Яковлева Валерія, 2014 рік.

 

 

Їжачок, Вовк та Пташка

Одного разу летіла собі Пташка та й побачила гарну суничку. Приземлилася вона поруч із суничкою та давай її їсти. Та раптом із-за дерева вискочив Вовк і хотів схопити Пташку. Пташка побачила Вовка та з переляку забула, що вміє літати та давай тікати. Біжить вона, біжить. А Вовк все ближче й ближче. Та не встигла Пташка втекти. Вовк схопив її, бо забула Пташка про свої крильця. А Їжачок, який був поруч і все це бачив вирішив допомогти Пташці. Він підкрався до Вовка та як штрикне його своїми колючками. Вовк як закричить, та й випустив Пташку з своїх кігтів. Пташка вже згадала про свої крильця, пурхнула на гілочку. А Вовк з криками побіг лісом і вже ніколи не чіпав пташок, бо завжди пам’ятав про Їжачка.

Середа Аня, 2014 рік.

 

 

Пригоди Мишеняти

Одного разу Мишка Кнопа пішла в ліс погуляти. А там був кіт Мурко. Побачив він Мишку та й почав за нею ганятися. Коли тут вийшов із-за кущів Ведмідь Медок і захистив Мишку Кнопу. Мишка була врятована і щаслива.

Дубіна Аня, 2014 рік.

 

 

Жива казка

Жив-був Карасик. І були в нього вірні друзі – Краснопірка, Окунь та Жабка. Одного разу вони вирішили погратися в піжмурки. Жабка заховалася за зелені водорості, Карасик – за камінчик. Довго плавав Окунь, та так і не зміг нікого знайти. Раптом у воду стрибнула Видра. Ох і злякалися її Жабка та Карасик і швидко вилізли зі своєї схованки. А Окунь тільки радий цьому. Адже він колюхатенький і не боїться Видри. А завдяки їй зміг швидко знайти своїх друзів. Посміялися друзі з такої пригоди і попливли далі розважатися.

Амбросімова Єлизавета, 2014 рік.

 

 

Карасик і Краснопірка

Якось Карасик зустрів Краснопірку та й запросив прогулятися.
Ось вони пливуть та й пливуть потихеньку неподалік від бережка. А в цей час до річки по водичку прийшла дівчинка. Хотіла вона набрати водички, тільки опустила вона відро в річку та й попала саме в Краснопірку. Ох і злякався ж Карасик за свою подружку! Давай кружляти навколо відерця, здіймаючи бризки. А дівчинка злякалася, бо не зрозуміла, що ж твориться навколо відеречка, кинула відерце та давай тікати. А Краснопірка випливла з відерця, подякувала Карасику і стали вони з Карасиком ще більшими друзями.

Середа Анна, 2014 рік.

 

Карасик

Якось гуляв собі малий Карасик і побачив мотузку з крючком. А карасик був дуже цікавим. Йому зараз же захотілося подивитися і дізнатися, що ж то за така цікава мотузочка і для чого вона потрібна? Подивився Карасик на мотузочку з однієї сторони, потім з іншої сторони та й зачепився за крючечок. І сам не зрозумів як, але опинився наш Карасик на березі водойми. Оглядівся та й давай бити хвостом об землю. Коли це скаче жабка-скрекотушка та й питає Карасика:

  • Карасику, Карасику, а що з тобою сталося?
  • Ой, не питай. Мені все цікаво знати. Ось і привела мене ця цікавість на бережок. Тепер я лежу і гину на сонечку.

Жаль стало Жабці Карасика. Вона підстрибнула і штовхнула його до води. А біла лілія підставила йому свою долоньку, щоб Карасику не так боляче було падати у воду.
Подякував Карасик своїм рятівникам, поплив до мами і тата і з тих пір більше не підходить до незнайомих предметів.

Яковлева Валерія, 2014 рік.

Горобчик

Жив собі горобчик і було у нього троє діток. Жили вони та й горя не знали. Поки горобчик полетить добувати їжу, дітки його дожидаються в своєму гнізді. І все в них було добре, якби одного разу вони не вилетіли зі свого гнізда і не полетіли гратися. Коли горобчик прилетів додому, то й злякався, що його діток немає в гнізді. Він полетів їх шукати. А назустріч йому летить інший горобчик – його друг. Зляканий тато питає:

  • Чи не бачив ти моїх діток?
  • Ні, не бачив. Ти б краще запитав у Ворони. Вона все про всіх знає та тобі допоможе.

Горобчик зрадів, що скоро побачить своїх діток та полетів і навіть не подякував своєму другу. Довго він шукав Ворону і нарешті знайшов.

  • Чи не бачила ти, Вороно, моїх діток?

А вона й відповідає:

  • Бачила, вони гралися тут неподалеку.

Горобчик зірвався, подякував Вороні за підказку, та й полетів швидко на галявину. Прилетів на галявину, побачив своїх діток, зрадів що вони живі і здорові. Вони всі разом полетіли додому і більше без дозволу не вилітали зі свого гнізда.

Коростієнко Вікторія, 2014 рік.

 

Звичайна історія

Жив собі Горобчик і була в нього велика родина: тато, мама, двоє братиків та сестричка. Батьки дуже любили своїх горобенят, піклувалися про них, їжу добували, вчили літати. Вчили, бо горобенята були дуже маленькі. Горобчик був старший, він теж допомагав батькам вчити літати малечу.
От літнього сонячного дня, коли горобчики навчилися літати, вони стрибали по гілочках, цвірінькали, бавилися. А маленька сестричка ще не вміла літати, але дуже хотіла і спробувала. Але не отрималось, і вона випала з гніздечка. Та тут прилетів Горобчик і врятував свою сестричку. Як же раділи батьки, коли повернулися.  Раділи і братики. Вони літали, цвірінькали, дуже хвалили Горобчика, як героя. Але Горобчик не пишався цим. Це був його обов’язок, бо він був старшим братом.
От і казочці кінець.

Амбросімова Єлизавета, 2014 рік.

Про що розповів березовий листочок

Прийшла осінь. З берези впав золотий листочок. Він запитав мене:

  • Якою буває осінь?
  • Різною, - відповіла я. – То золота й красива, а то сіра, похмура.
  • Я спав, - продовжував свою розповідь листочок, - але подув вітерець і я відірвався від берізки і полетів високо – високо. Я літав високо і побачив квітку. Я сів на неї. Та тільки встиг перепочити, як знову подув вітерець і я полетів на водичку. Мені дуже сподобалося подорожувати по воді. Адже я був схожий на корабель.

Дубіна Анна, 2014 рік.

 

 

Про що розповів березовий листочок

Коли я йшла зі школи, то відчула,  як подув легенький вітерець. Він розповів мені історію березового листочка. А історія така:

  • Була весна. Заспівали пташки, пробудилась і берізка. З’явились бруньки, а тоді народився і я. Був я зелененький, дуже веселенький. Та коли прийшла пора – осінь золота, поміняв я колір та й упав додолу. То ж сказав собі, що прийшла пора, зустрінемось знов, як прийде весна.

Дубіна Анна, 2014 рік

 

 

Про що розповів березовий листочок

Я йшла зі школи і мені впав на долоньку березовий листочок. Він зі мною привітався і розповів про свою подорож, як він впав з дерева на струмок і поплив через ліс, через поле і зустрів зайчика, який біг до школи. Зайчик ніс гостинці для своїх друзів. Побачивши листочок, стрибунчик запитав: «Куди ти йдеш?»

  • Я загубився, - відповів листочок, - візьми мене з собою до школи. Можливо я там знайду своїх друзів.

І, справді, листочок знайшов своїх друзів.

Яковлєва Валерія, 2014 рік

 

 

Про що розповів березовий листочок

Прийшла осінь. Почали жовтіти листочки на деревах, на кущах. І один листочок підлетів до мене і почав мені розповідати, яка пригода трапилася з ним.
Це було, коли він був ще зелененьким. Листочок встав, поїв, одягнувся і пішов гратися зі своїми друзями. Іде – іде і побачив маленького зайчика, який плакав, тому що загубив свою маму. Листочок погодився допомогти зайчикові знайти маму. Йшли вони лісом і зустріли білочку. Попросили вони і білочку про допомогу. Ось ідуть вони лісом разом і раптом побачили маму – зайчиху. Зайчатко – малятко дуже зраділо зустрічі з мамою. І тепер зайчатко нічого не боїться, бо знає, що листочок завжди допоможе.

Коростієнко Вікторія, 2014 рік

 

Про Україну

Я в Україні народилась,
коли закінчилась війна,
коли настали мир і спокій
і наша ненька ожила,
після фашистської навали
нарешті погляд підвела.
Але ніхто навіть не думав,
ніхто і гадки не гадав,
що наш союзник й брат по крові
з військами в гості завітав.
Почався бій запеклий і кривавий,
багато хлопців наших полягло,
та Україну все одно їм не здолати,
тому що ми її грудьми захистимо.

Коростієнко Вікторія, 2015 рік

 

 

Дорогі ви наші вояки,
Ми з вами серцем і душею.
Кому потрібна ця війна?
Вертайтеся живі додому,
Вас діти ждуть і ждуть батьки.
Героям слава навіки!
Так будьте живі і здорові,
Сміливі наші вояки.

Яковлєва Валерія, 2015 рік

 

 

Україно
Ти стільки болю перенесла.
Терпіла все, що можна,
Що можна лиш терпіть.
Через історію століть
Душа твоя хоч вже й скалічена,
Сказала всім:
«Ми будем жить!
Бо ми народ
І слова цього варті.
Не зганьбимо ми
Пращурів завіт.
Спокон віків
Боролись за свободу.
І слово воля
Нам дорожче за скарби.
Бо ти країна
Волелюбного народу.
Ти – Україна.
І цим пишаємось ми всі.»

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

 

Українка
Я народилась в Україні.
І українкою зовусь.
Мені здається, що чомусь
Немає в світі краще місця,
Що Україною зовуть.
У ріднім краї легше жити.
Десь у степах жовтіє жито,
Співає соловей в садку,
І бджоли старанно працюють,
Щоб назбирати нам медку.
Я – українка й цим пишаюсь,
Що народилась саме тут.
Де в лузі зацвіта барвінок,
Де в полі червоніє мак.
Оце моя країна, оце все саме так.

Турумбетова Олена, 2008 рік

Чи є?
Вже сонце сідає за обрій.
Надходить вечірня зоря.
Дивлюся на синєє небо,
Немов зачарована я.
Воно таке гарне і миле,
Незвідане, дивне, нове.
Дивлюся на нього й гадаю
Цікаво, а там хтось живе?
У тому безмежному краю
На зорях, що світять здаля.
Чи є там зелені поля?
Чи є там пшениці поля?
Чи є там матусі і діти?
Чи є там прекраснії квіти?
Чи є там зима чи є літо?
І хто там встає спозаранку?
Чи є там подвір’я і ганки?
Цікаво, подумала я.
Чи є ще така, як моя?
Рідненька планета Земля.

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

Ты помни тех,
Кто жизнь отдал,
Кто на войне
За нас страдал.
За светлый миг
И за свободу
И для семьи,
И для народу.
Кто был так юн,
Совсем невинный,
А подорвался он на мине.
А жизнь ведь только началась,
И в ней могло так много быть.
Он мог кого-нибудь любить.
Судьбу свою как нитку вить…

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

Якби я мала свої крила,
То диким птахом полетіла
У тиху даль, у небеса,
Побачила б яка краса,
Як листя жовте опадає,
Як птах на дерево сідає,
Гуцул десь на трембіті грає.
І як трава, росою вмита,
Блищить на сонці оксамитом,
Як липа зацвітає літом,
Як дозріва в степах пшениця
Під місяцем, що колоситься.
Але це все лиш, мабуть, сниться.
І сплю міцним, хорошим сном.

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

Україна
Україна – земля дорога.
Батьківщина Шевченка й Франка.
Ще коли козаки воювали.
Рідну землю свою захищали.
Тут колись ще пани-багачі
Народ бідний на панщину гнали,
Бідним людям життя не давали
За незгоду з країни зганяли.
Україно – земля дорога!
Батьківщина Шевченка й Франка.
Ти багато біди принесла.
Горя й лиха зазнала уже.
Хай же буде
Майбутнє прекрасне, і ніколи
Ніколи не згасне.

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

У світі краще не знайдеш
Країни, що краще.
Ріднішої, мабуть, немає ніде
Адже ця країна – моя Батьківщина.
Її поважаю я понад усе.
Не знаю, що буде далі. Не знаю, що далі.
Але не покину її нізащо.

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

 

Дитинство
Летіли лебеді над хатою.
Своє дитинство знову згадую.
Веселий, безтурботний час.
Коли батьки ще піклувалися про нас.
А зараз наступає момент
І ми самі вже вирушаємо в дорогу.
На серці страшно і тривога.
Не знаємо, що нас чекає далі.
Мабуть, дорослими ми стали,
Хоч залишились дітками в душі.
Прошу вас, люди, бережіть
Ту світлу пам’ять про дитинство,
Бо ми вже не повернемось назад.

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

Снежинки
Стояла наверху, смотрела вдаль,
Ложился белый снег, ложился, как вуаль.
И словно на деревьях паутинки
Кружили на ветру снежинки
И на ресницах таяли как дым.
Вы были словно невидимки,
Принцессы сказочных картин.
Снежинки, белые снежинки,
Растаяли и след простыл.
Такой хороший вечер был.
Но снег закончился,
И сказка кончилась.
А может только началась?
И с вами я не попрощалась.

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

Зима
Ложиться белый снег на поле,
И укрывает всех зима.
Ведь для нее теперь раздолье
И наступили холода.
Рисует кисточкой на раме
Мороз одетый в теплый мех,
И слышен издали, из дали
Веселый резвый детский смех.
Их не волнует стужа, вьюга.
Им хорошо здесь, спору нет.
Зима для деток как подруга.
Она для них, как лучший друг!

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

Вечером
Не известно, что дальше.
Не понять то, что было.
И как много хочу я забыть.
А на улице вечер,
Снова зябко и сыро.
И прохожие тихо, уныло
По домам разбредутся опять.
Возьму зонтик, обую ботинки
И пойду прогуляться одна.
Я пройдусь мостовой потихоньку.
Ах как жаль что не светит луна.
Засыпает измученный город,
Гаснет свет разноцветных огней.
Но настанет рассвет очень скоро,
И продолжиться гонка тех дней…

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

Село
Моє село. Така картина:
У лузі зацвіла калина
І тьохка соловей в саду.
Я тихо берегом іду.
Дивлюсь навкруги і дивуюсь,
І краєвидом я милуюсь.
Зелені пагорби, ставок
Із квіток я плету вінок
Й відправлю плавання далеке.
Летять за обрієм лелеки.
А я все стежкою іду…
Моє село, одне єдине,
Куди я серцем знову лину.
Хто зна, куди мене закине
Моя судьба, і де я буду.
Мій рідний край!
Тебе я не забуду!

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

Цікаво
У мене є таке питання:
Цікаво, що там буде далі?
Хто з нас отримає медалі?
А хто опуститься з небес?
І, як Енеєві сказав Зевес,
Що треба йти вперед, не зупинятись,
І, що життя – не просто мед.
Бува падіння, бува злет.
Але потрібно бути смілим,
Бо доля любить тільки вмілих.

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

Не унывай!
Веет холодом с дорог,
Тихо, как в пустыне.
Только легкий ветерок,
На деревьях - иней.
Ты идешь совсем один
Со своей печалью.
Накрывает всех зима
Белой-белой шалью.
Ты грустишь, в душе тоска,
А на сердце вьюга.
Не унывай, мой милый друг,
Не грусти, подруга.
Ведь все не вечно, все пройдет.
Зима закончится, весна настанет.
А сердце, сердце ведь не лед
Глядишь, и льдиночка расстает.
Живи! Люби! Надейся! Жди!
И будет все, как хочешь ты.
Настанет снова новый день,
Он принесет печаль и радость.
Но будущее – впереди.
Живи! Люби! Надейся! Жди!

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

Я от доли своїй
Так хочу убежать.
И не знаю зачем…
Возвращаясь опять,
Повторяю, что есть
И чего не вернуть.
Ах, как хочется просто
Ненадовго уснуть.
И забыть все, что есть
И чео не смогла.
Может я еще не нашла
То, что долго искать.
И ведь так не найти,
Если слепо идти.
А на нашем пути
Будет много дорог.
И для нашей души
Будет много тривог.
Нам не скрытся от  них,
Их нельзя избежать.
А так хочется крикнуть,
Но тихо сказать:
« Береги каждый миг!
Ты его береги!
Жизнь ведь только одна.
И только лиш раз
Нам судьбою дана!»

Турумбетова Олена, 2008 рік

 

 

 

 

 

 

 

 

В мене книжечка маленька,
І гарненька, і синенька
У ній казочок багато,
Скоромовок і віршів.
І обкладинка там гарна, як ручата малюків.
Діти в захваті читають книгу цю новеньку:
В ній прекраснії малюнки і листки чистенькі.

Кобренюк Юлія, 2013 рік

 

 

Сорока
Присівши вдень на дуб високий,
Хвалилася усім сорока:

  • Приватизація росте!

В орла уже свій ліс і степ,
В шуліки гай свій, дві діброви.

  • А що собі придбали ці –

Шпаки, синиці, горобці?

  • Їм відвели усі яруги,

Сади на кручах, лісосмуги.

І чубляться там кожну мить –
Ніяк не можуть поділить.

  • Скажи, а як твої діла?
  • А я прикажчиця в орла,

І секретарка у шуліки –

Шматок роботи завеликий.
Бо як не є – всі наші долі…
Мораль?
А тут нема моралі.

Чоботарьова К., 2007 рік

 

Захід сонця

Сонце у нас сідає за лісом. Потихенько розсовуючи гілля, ховається між дерев. Перед тим, як заховатися, запалює все навколо себе червоним вогнем. І це означає, що настала осінь, що тепер буде менше тепла. Але завтра буде знову день, знову сонечко подарує нам своє світло, а ввечері піде спати до лісу.

Венгер Олексій, 2006 рік

 

 

 

Захід сонця

Вечоріло… Сонце, мов жаринка, ховалося за край землі. Із кожною хвилиною воно все меншало, а згодом зникло. На зміну сонцю виплив місяць.

Горбенко Віталій, 2006 рік

 

Колискова для сонечка

Вечоріло… Сонце спускалося за ліс.
Дерева притихли і ледь-ледь шелестіли листям, неначе наспівували сонечку колискову. Край обрію став червоним, схожим на м’яку ковдру. Сонце опускалося дуже повільно, мабуть натомилося за день.
Спи, сонечко, відпочивай, сил набирайся!

Єфімова Анастасія, 2006 рік

 

Захід сонця

Закінчився день. Стомлене сонце сідало за обрій. Воно було дуже велике, нагадувало вогняну кулю. Хмари повільно вкривали його ковдрою. І дуже хотілося заспівати йому колискову : «Спи, любе сонечко, снів тобі гарних!»

Федотова Люба, 2006 рік

 

Захід сонця

Який чудовий і неповторний цей світ!
Зупинись і оглянися довкола. Ми живемо у чарівному царстві природи.
Надходив вечір. Сонечко, мов червоний клубочок, ховається за хмарами. Ось воно опускається все нижче і нижче. Тепер воно схоже на шапочку грибочка. Натомилося сонечко. Відпочивай! Вранці зустрінемося знову.

Печерський Ігор, 2006 рік

 

Білочка артистка
Встала вранці білка-мати
Й нумо донечку повчати:
Що повагу в лісі мати,
Треба гарно танцювати!
А якщо маленька білка
Дзвінко заспіває,
Ліс старенький на сопілці
Музику заграє!
Доня вмить відкрила очі,
Танцювати дуже хоче!
Вискочила на пеньок,
І пішла на нім в танок!
Ось така я, ще маленька була,
Під дубочком я грибочок знайшла.
Я грибочок до грибочка – засушу,
А зимою їсти схочу – відкушу!
А яка я моторненька була,
Під листочком я горішок знайшла,
Я горішок до горішка покладу,
А зимою їсти схочу – знов знайду.
Позбігалися звірята,
Позліталися пташки.
Ох і гарна в нас артистка,
Більш такої не знайти!
Ліс шепоче тихим дубом
Ми тебе маленька любим!
Ліс осикою заграв,
Хоч би хтось тебе не вкрав!

Чоботарьова Світлана, 2009 рік

 

Несподіваний дощ

Одного разу наш клас разом з учителькою зібрався на екскурсію до лісу.
Суботнього ранку ми всі зійшлися до школи. Та раптом небо насупилося, хмарки закрили сонце, і почав сіятися дрібний дощ. Всі учні страшенно засмутилися. Зоя Борисівна умовляла всіх заспокоїтися, зачекати, можливо, погода покращиться. І не даремно говорять, що учитель завжди правий. Вітер швидко розвіяв хмари, з-за яких усміхнулося сонце.
Ми веселі і радісні вирушили до лісу.

Єфімова Анастасія, 2006 рік

 

Осінь

Настала осінь. Насупились хмари і почав крапати дощ. Раптом він перестав іти і вийшло миле, тепле сонечко. Діти вийшли на двір гратися. Стало весело. Мені подобається дощ, тому що він милий!


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *