Історія школи

История названия села «Высокие Байраки»
1 (1) 1 11_800

«Высокие Байраки»  –  до революции это название было у деревни в качестве т.н. народного.
По спискам населенных мест 1868 года это еще был приселок Высоких Баерак и так и назывался д.Высокие Боераки (Александровка, Андросова).
По спискам 1896 года он обозначен как Александровка первая (Андросово, Высокие Боераки).
По спискам 1916 как деревня Александровка (Андросова).

Історія школи у світлинах

Відкриття Високобайрацької школиВідкриття Високобайрацької школи

Високобайрацький НВК (сучасне фото)

Високобайрацький НВК (сучасне фото)

 

вчитель Коваленко І. Л. з учнями

 

 

вчитель Коваленко І. Л. з учнями

 


Made by Samsung DVC

Выпуск 1970 року Високобайрац

 

Made by Samsung DVC

 

 

 

Малий хор середньої школи (фото 1966 р.)

 

 

Середня школа (фото 1969 р)

 

 

Середня школа (фото 1969 р)

 

Свідоцтво про закінчення Мало-Мамайської НСШ (1940 р.)

 

 

 

 

Свідоцтво про закінчення Мало-Мамайської НСШ (1940 р.)

 

Свідоцтво про закінчення Високобайрацького земського початкового училища (1916 р.)

 

 

Свідоцтво про закінчення Високобайрацького земського початкового училища (1916 р.)

Одне з приміщень початкової школи у Високих Байраках

 

 

 

 

Одне з приміщень початкової школи у Високих Байраках

Історія освіти навчального закладу

(Високобайрацький навчально-виховний комплекс (НВК)

Невід’ємною складовою життя кожного села є наявність в ньому освітнього закладу, завданням якого є всебічний розвиток та виховання особистості, а також виконання цим закладом ролі інформаційно-культурного центру населеного пункту. Тому безперечно актуальним для нас є вивчення історії становлення школи у нашому селі Високі Байраки.

Сьогоднішня Високобайрацька школа І–ІІІ ступенів, а віднедавна вже Високобайрацький навчально-виховний комплекс (надалі НВК), має тривалу історію, початки якої сягають ще ХІХ століття.

Слід зазначити, що село Високі Байраки є «збірним», до складу якого входять колишні його частини – Мала Мамайка, Кременецьке, Кишкино, Мар’ївка. Пізніше сюди також увійшли такі складові як Червоний Кут, Рожнатівка, Адросово, Канатово (засноване у 1957 році як залізнична станція). Охопити освітою цю сільську місцевість із значним на той час населенням стало важливим завданням ще в царські часи.

До 1880 року в селі школи ще не було, і це в той час, коли кількість населення в ньому складала понад 2400 чоловік. Тільки в 1880 році була відкрита початкова земська школа з одним учителем, що містилася в старій глиняній хаті під солом’яною стріхою. Та і в тій школі не кожен мав змогу вчитися.  Першим письмовим свідченням про школу є унікальний документ «Журнал засідань Олександрійських повітових земських зборів чергової сесії 1881 року». В ньому говориться: «Согласно постановлению губернского Земского собрания 27 октября 1879 года, которое, ассигновав по 2000 рублей на уезд для открытия школ в беднейших селениях, приняло весь расход по содержанию таких школ на счет губернского сбора, а именно: в селе Высоких Байраках…». Згадується також: «Согласно разрешения губернской управы в этих селениях на счет той же ассигнованной губернским собранием суммы, производятся капитальные перестройки школьных зданий, как например в селе В. Байраках..» Александрия, 1884 год

Таким чином, досить велике на той час село отримало можливість хоча б відштовхнутися від засидженої неосвіченості.

Наступна згадка про школу у  Високих Байраках датується 1912 роком. В ній, зокрема, говориться: «У цьому році закінчило курс початкової школи з свідоцтвом – 7, а без свідоцтва – 4». Ще одне свідчення датоване 1913 роком. Там зазначається, що на 1 січня 1913 року в школі нараховувалося 74 учні.  З них: 69 хлопчиків і 5 дівчаток. В тому числі по класах: 1-й клас:  хлопців – 41, дівчат – 4; 2-й клас:  хлопців – 18, дівчат – 1; 3-й клас: хлопців – 9, дівчат – 0. То ж тепер тут працювало три вчителя, які навчали три класи.

Також зберігся унікальний документ – свідоцтво про закінчення школи одного із учнів цього випуску, датоване 1916 роком.

З початку заснування закладу принципових змін в шкільній освіті села не відбувалось  до 1918 року, поки тут встановилась радянська влада. Тоді в селі починають діяти гуртки лікнепу, у 1921 році відкриваються хати-читальні. Проводячи жорстку політику щодо поміщиків, яких на території Високих Байраків налічувалось вісім сімей, радянська влада, зокрема, відібрала садибу і всі будинки у поміщика Єрємєєва, і в 1921 році їх було передано під приміщення школи. Таким чином, діти селян змогли навчатися у початковій школі в значно більшому приміщенні.

Новою віхою для освіти нашого села стало відкриття семирічної школи  у 1930 році. Тепер тут діяло вже дві школи – початкова та семирічна. В 1934 році початкова школа також була реорганізована в семирічну. Ці дві школи охопили всіх дітей шкільного віку.

Цікаву інформацію ми знаходимо в статті газети «Известия», датованої 18 березня 1934 року: «… Мы ликвидировали неграмотность всех наших жителей, а тех, кто еще недостаточно разбирается в грамоте, обучаем в специально организованных для этого школах. 180 детей обучалось в прошлом году в четырехлетке и семилетке. Сейчас в них занимается 360 детей. Ребята получают горячие завтраки, в школе тепло…».

Отже, якщо дійсно довіряти тодішній радянській пресі, що, однак,  можна піддавати сумніву, зважаючи на нещодавні голодні роки, то слід констатувати велику результативність освітнього процесу в селі та значний приріст кількості учнів.

В 1940 році на базі Високобайрацької семирічки була створена вже середня школа. За даними 1940–1941 навчального року у в двох школах (середній і семилітній) навчалося понад 500 учнів.

Слід зазначити, що ці дві школи на той час мали різні назви. Так, школа, яка знаходилась в колишньому будинку поміщика Єрємєєва, мала назву Високобайрацька середня школа, а семирічна (надалі – восьмирічна) називалась Мало-Мамайська неповна середня школа (НСШ).

Під час німецької окупації 1941–1943 рр. у Високих Байраках було частково зруйновано приміщення двох шкіл, розкрадено і знищено наочні посібники, навчальні кабінети, бібліотеку, меблі. В цілому збитків було нанесено на суму 500 тисяч карбованців. В Олександрівському  районі в той час діяли підпільні організації та партизанські загони. Народним месникам у той час допомагала вчителька Високобайрацької школи М. Є. Бондаренко. Сміливу партизанку-розвідницю фашисти схопили і стратили.

Післявоєнний період був особливо тяжким, як для школи, так і для всього села. Учні семирічної школи змушені були навчатися у не зовсім пристосованих хатах. Середній школі пощастило більше – її будівля встояла і швидко була відновлена.

У 1954 році в середній школі відбувся перший випуск десятого класу. Нарешті справдилися мрії жителів села на те, що їх діти можуть отримати середню освіту.

У 1960 році силами жителів села було проведено велику роботу по будівництву нового приміщення для восьмирічної школи. Народним методом толоки досить швидко була зведена досить непогана будівля, цілком пристосована для навчання школярів.

В 1966 році за сприяння місцевої влади, вчителів та під керівництвом тодішнього директора школи Ніколенка Миколи Романовича було створено музей історії села. За наповнюваністю, унікальною експозицією та цінністю виставлених речей деякі фахівці відносили його навіть до республіканського рівня.

На жаль, сьогодні від музею практично нічого не лишилось, оскільки згодом, за відсутністю фінансування, його приміщення було передане місцевому фермерському господарству, а експонати втрачені.

У 1974–1975 роках обидві сільські школи були об’єднані в одну, яка отримала єдину назву – Високобайрацька середня школа.

На початок 1980-х років будівлю середньої школи було визнано аварійною і частково закрито. Тому постало питання про будівництво нової школи. На період з 1981 по 1983 рік початкові класи були переведені до приміщення сільського будинку культури, а решта класів були розташовані частково в школі, частково – в пристосованих під класи інших приміщеннях.

Будівництво нової школи активно розпочалось у грудні 1982 року і, фактично, за дев’ять місяців на місці, де колись був пустир, виросла прекрасна будівля. Цікаво, що її проект зайняв на республіканській виставці досянень народного господарства в Києві перше місце. Будували школу коштом держави та на кошти місцевого колгоспу імені Енгельса. Тодішня місцева преса не оминула цієї події: «А зараз тут зводиться нова школа для дітей. Це буде типове приміщення, розраховане на 392 учні, з усіма зручностями, світлими просторими класами, кабінетами і спортивним залом…» (Газета «Зоря комунізму», 18 лютого 1982 р.)

1 вересня 1983 року діти вже пішли до нової школи (вона функціонує і сьогодні). Очолив її молодий вчитель фізики Аулін Олександр Тимофійович, який до того вже три роки працював директором старої Високобайрацької середньої школи. За сприяння будівництву навчального закладу він був нагороджений відзнакою «Відмінник освіти».

З початком роботи нової школи поступово оновлювався педагогічний колектив, прибули молоді кадри. В 1988 році біля навчального закладу було збудовано двоповерховий будинок для вчителів.

Олександр  Тимофійович перебував на посаді директора двадцять років. У 2000 році він був призначений заступником начальника управління освіти обласної державної адміністрації.

Із 2000 по 2005 рік директором Високобайрацької школи був Андрій Васильович Маліцький, який нині займає посаду голови Кіровоградської районної державної адміністрації.

У 2005 році директором школи стала Єфімова Оксана Анатолівна, яка очолює її і по сьогоднішній день.

Нова школа протягом своєї майже тридцятирічної історії постійно вдосконалювалась, як в питаннях навчально-виховного процесу, так і в плані господарському. Зокрема, у 2007 році було зведено нову газову котельню, забезпечено автономне водопостачання. З 2009–2010 навчального року наш навчальний заклад набув статусу «Школи сприяння здоров’ю». Відтепер педагогічний колектив прагне більше приділяти уваги здоровому способу життя учнів.

Останньою примітною віхою в історії нашої школи стало відкриття в січні 2012 року у частині її приміщення дошкільного закладу. Відтепер Високобайрацька ЗШ І–ІІІ ступенів змінила свою назву на Високобайрацький НВК. Станом на початок 2012 року тут навчається 76 дітей, а дитсадок відвідує 20 дошкільнят. Педагогічний колектив складається із 23 вчителів.

Високобайрацька школа дала державі не одне покоління цікавих особистостей. Серед них державні посадовці, лікарі, учителі (чимало з яких продовжують працювати в стінах рідної школи), інженери, робітники, пілоти, художники. Є навіть свій письменник – Лаврентій  Петрович Кравцов, який зарекомендував себе як прозаїк.

Серед заслужених педагогів нашої школи слід згадати Тороп Нелю Григорівну – вчителя хімії та біології. Прийшовши у 1965 році працювати  до восьмирічної школи, вона швидко завоювала авторитет як серед педагогічного коллективу, так і серед учнів, була щиро віддана своїй роботі. Особливо примітним було її захоплення садівництвом та вирощуванням квітів. На зразкові ділянки, рідкісні рослини, дерева та квіти, якими так були багаті шкільні подвір’я, як старих сільських шкіл, так і нової школи, приїжджали подивитись з усього району.

Тривалий час в нашій школі працював вчителем географії, а певний час директором Мало-Мамайської НСШ (пізніше Високобайрацької восьмирічки) та заступником директора школи – Іван Леонтійович Коваленко. Закінчивши у 1934 році Високобайрацьку семирічку та пройшовши  трьохмісячні курси пішов працювати в Аджамську середню школу вчителем 2 класу. У 18 років був призначений заступником директора Гаївської семирічки. Служив в лавах Радянської Армії, де його застала Велика Вітчизняна війна. Пройшовши тяжкий фронтовий шлях, отримавши орден Червоної Зірки, Іван Леонтійович став для кількох поколінь учнів прикладом мужності, героїзму та патріотизму.

Також не можна не згадати Медведенка Олексія Олексійовича, який був директором школи в 1973–1977 роках. Пізніше він став завідувачем районного відділу освіти, займав інші відповідальні посади в державних установах, отримав вчений ступінь кандидата педагогічних наук, а також почесне звання Заслуженого працівника освіти.

У 1980-х роках в школі працював вчителем історії Олександр Іванович Кіян, нині доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.ПУ ім.озаїк. ій ів

Із певним сумом можна сказати, що будівлі обох колишніх сільських шкіл – восьмирічної та середньої, з яких вийшло не одне покоління молоді, не збереглись до цього часу. На місці восьмирічки лишився тільки яблуневий сад, який свого часу посадила Неля Григорівна Тороп, а середня школа була зруйнована майже до фундаменту і заросла чагарником.

Для багатьох байрачан школа стала одним із найтепліших споминів дитинства і юності, адже там вони здобули знання, які потім понесли у своє доросле життя. Нині педколектив Високобайрацького навчально-виховного комплексу докладає зусиль, щоб і надалі забезпечити достойний рівень  виконання завдань, покладених на освітній заклад у його новому статусі, гідно зберегти традиції і наступність у всіх добрих справах, започаткованих у школі за її тривалу історію.
ПРЕЗЕНТАЦІЯ Історія Високобайрацького НВК

Історія села Високі Байраки

Село Вищі Буєраки, пізніше Високі Байраки, виникло на початку другої половини XVIII століття. Його назва має тюркське походження . «Байраками» називали ліси у балках, а територія нашого села порізана численними балками, вкритими лісовими масивами, в одній із яких бере свій початок ліва притока Інгулу річка Мамайка, довжина якої 12 км. Вона підноситься над рівнем  моря на 200 м.

До складу нинішнього села Високі Байраки входять декілька сіл, а саме:  Мала Мамайка, Кременецьке ( середина XVIII ст.), Кишкіно (1786 р), Мар’ївка (1786 р.), Рожнятівка (початок XIX ст.), Червоний Кут ( у 1923 р. заснували вихідці з села Веселого Кута Знам’янського району ), Андросово , Канатово (1957р.).

На самому початку свого існування село складалося із таких частин: Олександрівки (Андросово), Мар’ївки, Високих Боєраків, Малої Мамайки  і Рожнятовки (Телетинки). Найстарішим із цих поселень вважають Малу Мамайку, розташовану по обох досить крутих берегах річки Мамайки. В кілометрі від нього  (на північ) на початку  XIX ст. з’явилося село Рожнятовка (тепер Рожнятівка). Його засновниками були селяни з села Кандаурово Кіровоградського району. З часом ці села злилися в одне під спільною назвою – Високі Байраки.

Заснування села проходило разом із заснуванням міста Єлисаветграда. Це був період виникнення багатьох сіл та військових поселень, які повинні були зміцнювати оборону південних окраїн України від набігу кримських татар і турків.

Згідно матеріалам, які зберігаються у Кіровоградських обласних архівах, село Високі Байраки  мало уже в 1786 році більше тисячі жителів і було волосним центром. Адміністративним центром Високобайрацької волості воно було до 1895 року, а в 1896 році Високі  Боєраки були віднесені до Аджамської волості Олександрівського повіту Херсонської губернії.

Завдяки вигідному географічному положенню (близько місто, грунтові шляхи на Чигирин, Знам’янку, Олександрію,  залізниця і станція Канатово) і сприятливим кліматичним умовам, село швидко росло, забудовувалось. Так у 1859 році в селі було біля 1400 жителів, а в 1886 році їх стало 2463. Такий же ріст населення спостерігався і далі. Перші поселенці села були вихідцями з різних місць України і Росії (Полтавської, Харківської, Київської, Орловської і Курської губерній), а також з Молдавії.

На території села Високі Байраки було вісім поміщицьких маєтків, власники яких були колишніми офіцерами новосербських поселенських полків.  Вони володіли більшою частиною кращих родючих земель. Так у 1798 році 5 поміщиків села мали 4653 десятини землі і 787 кріпаків. У 1861 році 689 селян за уставними грамотами одержали злиденні наділи землі по 2,5  – 3, 5 десятин (включаючи й садиби) на горбах та схилах балок. Місцеве населення займалося хліборобством, домашнім ремеслом  –  ткацтвом, ковальством, бондарством, з чого і жило. Але деякі із селян не могли прогодувати свої  зубожілі сім’ї, в результаті чого були змушені шукати заробіток у місті.

Початок XX століття був переповнений революційними ідеями, які не поминули і жителів нашого села. Ряд селян, потрапивши у робітниче середовище , вступили до Єлисаветградської  соціал – демократичної організації і за її дорученням поширювали в Високих Байраках антиурядові листівки, проводили серед селян революційну роботу. Серед них : А.Д.Середа, П.П. Тарапака, І. Є. Литвинов , їм допомагали П. І. Лопушенко та В. Н. Боженко. Їхня діяльність мала певні результати. Так,  1905 року  у селі мали місце заворушення селян проти поміщиків, у ході яких, вони  забирали у останніх худобу,  реманент та інший домашній скарб. У поміщика  Козаковського було спалено стайню, а в маєтку Шуйської вирубали сад. Але ці виступи були придушені козаками.

У 1912 році багато байрачан із – за безземелля або малоземелля мусили виїхати на поселення до Сибіру. У  зв’язку із початком першої світової війни, більшість чоловічого населення було мобілізовано до армії. Деякі із них  підтримали Жовтневу революцію. Серед них: Михайлюченко Григорій Кіндратович (нар.1893 р.) і Безушко Антон Юхимович (нар. 1895 р.), які були учасниками штурму Зимового палацу, та Якушов Д. М. – учасник повстання на броненосці «Потьомкін», Роїна І.Т. та інші.
12343
Г.К. Михайлюченко (в центрі)
456

А.Ю. Безушко
6577

І.Т.Роїна (в центрі)
76

В січні 1918 року у Високих Байраках була встановлена Радянська влада. Тоді ж створено і революційний комітет у складі селян Я. І. Антоненка, І. Т. Роїни, К. Д. Калмикова. Але в березні цього року село захопили австро – німецькі окупанти. Після вигнання кайзерівських військ, наприкінці 1918 року, село Високі Байраки деякий час було під петлюрівцями, навідувалися сюди банди Григор’єва, Махна,Гули – Гуленка, Маруськи та інші, які завдали чимало горя місцевому населенню.
Протягом січня – лютого 1920 року у Високих Байраках було встановлено радянську владу, а пізніше обрано і сільську Раду. Близько 5 тисяч десятин колишньої поміщицької землі, лісових угідь і пасовищ, а також сільськогосподарські машини і знаряддя з поміщицьких економій передано у користування бідняцько – середняцьких мас села. 3356 десятин орної землі було розподілено серед селян. В селі виникають товариства спільного обробітку землі. На початку 1924 року 14 бідняцьких дворів створили виробничий колектив «Орач», а в 1925 році він одержав трактор «Фордзон». Першим трактористом на селі був О. П. Дубина, який пропрацював за кермом 40 років.

444

Спочатку у Високих Байраках було створено 7 колгоспів: «Послідувач комуни», «Ім. Будьонного», «Нове життя», «Шлях майбутнього життя», «Червона зірка», «Єднання» та «Ім. Дем’яна Бєдного». З часом відбулося укрупнення колгоспів, і напередодні Великої Вітчизняної війни їх стало 5. Більш крупніші колгоспи почали краще вести господарство. Після відкриття в 1926 році лікарні, а в 1937 році пологового будинку, значно поліпшилося медичне обслуговування населення. 1922 року сільській школі передано будинок поміщика Єремєєва. В ній 3 вчителі навчали 70 дітей. Через декілька років в селі збудували ще одну початкову школу.
Made by Samsung DVCMade by Samsung DVC
Садиба Єремєєвих                                                Початкова школа

В 1940 – 41 навчальному році в 2 школах (середній і семирічній) навчалося понад 500 учнів.
Велика Вітчизняна війна почалася для байрачан на початку серпня 1941 року, коли німецькі окупанти увійшли в село. Насаджуваний ними «новий порядок» мало чим відрізнявся від  режиму концентраційних таборів. Фашистами за період з 1941 по 1943 роки було зруйновано господарські будівлі колгоспів, пограбовано всі ферми, вивезено в Німеччину понад 40 тис. центнерів зерна, фуражу. Зруйновано приміщення шкіл, будинок сільради, сільського клубу. Вигнано на каторжні роботи в Німеччину 61 жителя села. Всі  жахи цієї війни закінчилися вранці 7 січня 1944 року, коли частини 97 – ї гвардійської стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 13 – ї і 95 – ї гвардійських стрілецьких дивізій визволили Високі Байраки. Після звільнення села, байрачани виступили ініціаторами збору коштів на танкову колону «Кіровоградський комсомолець».
Понад 360 жителів села  із зброєю в руках захищали свободу і незалежність Вітчизни на фронтах Великої Вітчизняної війни. Майже всі вони  нагороджені орденами і медалями. Серед них – 32 офіцери. 147 воїнів не повернулися в рідне село – загинули в боях з фашистськими загарбниками. Вдячні односельці вшанували пам’ять своїх земляків, звівши у центрі села обеліск Слави  загиблим воїнам та пам’ятник Солдату – визволителю у сільському сквері.
 миь
По закінченні Великої Вітчизняної війни трудівники села почали відбудову зруйнованого німецькими загарбниками колгоспного господарства. В 1955 – 1956 роках було розпочато і завершено електрифікацію села, ферм, майстерень, токів колгоспу. 1958 рік ознаменувався в селі створенням  колгоспу «ім. Енгельса», в якому об’єдналися всі колишні невеликі господарства, що були на території села. А також збудовано радіовузол і радіофіковане усе село.  В 1960 році колгосп першим в області побудував електродоїльну установку типу «Ялинка». На протязі 1959 року – 1964 року в селі   зроблено три водоймища, а в 1963 році прокладено  шосейну дорогу, яка з’єднала село з м. Кіровоградом.  В цьому ж році було збудовано  типові дитячі ясла. На даний момент ця споруда уже не працює.
праав аппп
1963 – 1964 стали роками побудови автогаража на 20 автомашин з майстернею, нового приміщення контори, в якому розмістилися сільська Рада і відділення зв’язку. А із цегли, яка звільнилася після розбору церковної дзвіниці, було збудовано Будинок культури з залом для глядачів на 450 місць та приміщенням для бібліотеки. За 1961 – 1971 рр. в селі споруджено  понад 70  житлових будинків.
еасч
У 1966 році до 50 – річчя Жовтня було відкрито кімнату – музей, експозиція якого відтворювала історію Високих Байраків.
куі
Приміщення колишнього музею.
У грудні 1982 року і, фактично, за дев’ять місяців на місці, де колись був пустир, виросла прекрасна будівля. Це була побудована нова школа. Цікаво, що її проект зайняв на республіканській виставці досянень народного господарства в Києві перше місце. Будували школу коштом держави та на кошти місцевого колгоспу імені Енгельса. В січні 2012 року у частині її приміщення відкрито дошкільний навчальний заклад. Відтепер Високобайрацька ЗШ І–ІІІ ступенів змінила свою назву на Високобайрацький навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад».
екеее
У центрі села 10 червня 2008 року було відкрито пам’ятник «Жертвам геноциду – Голодомору 1932 – 1933 років в Україні». Висота пам’ятника 2, 6 метри, виготовлений в основному з граніту місцевих родовищ: червоно – сірого, сірого та чорного кольорів. На чорному п’єдесталі встановлено дві стели об’єднані гранітною вставкою з чорного граніту. В центрі встановлено чорний куб, на лицьовій стороні якого висічено дві дати (1932 – 1933 ). Розлом між двома стелами  утворює православний хрест. На п’єдесталі напис «Землякам, що загинули під час Голодомору».

 

 

 

 

 


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *